Додаток
Форма 1
Додаток
Форма 2
Додаток
Форма 3
Додаток
Форма 4
Розширений пошук
Тарифна політика
Вхід|Реєстрація

Ru

En

Ua

Плата за землю
Редакції документа
Пошук у тексті
Знайти
Вверх из Вниз
Питання/Тема
Плата за землю
...

...

Загальні положення

Плата за землю є невід'ємною складовою податкової системи України, як і податкових систем інших країн. Відіграючи важливу роль для наповнення місцевих бюджетів, плата за землю виконує при цьому функцію стимулювання раціонального та ефективного використання землі.

Плата за землю є прямим податком: це означає, що юридичний та фактичний обов'язок зі сплати податку лежить безпосередньо на володільці землі, без юридичної можливості перекласти тягар зі сплати на інших осіб (на відміну від непрямих податків) .

Як прямий податок, плата за землю є ще й реальним податком. Тобто за основу розміру податкового зобов'язання приймається не конкретний дохід землеволодільця від використання землі, а лише усереднений показник прибутковості, на який впливають ряд чинників економічного характеру – розмір та місцезнаходження землі, її якість тощо.

Реальні податки встановлюються в тих випадках, коли визначення розміру фактичного доходу в силу специфіки об'єкту оподаткування ускладнено або неможливо.

Відповідно до підпункту 14.1.147 ПК України плата за землю є складовою податку на майно, який згідно зі статтею 10 Кодексу є місцевим податком.

Статус місцевого податку означає, що місцеві ради наділені повноваженнями щодо вирішення питань стосовно відповідного платежу у межах та порядку, встановленому ПК України.

Норма підпункту 14.1.147 ПК України встановлює, що плата за землю – обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

З наведеного вище визначення, а також зі змісту р. XIII ПК України вбачається, що у межах поняття «плата за землю» поєднується два обов'язкових платежіземельний податок та орендна плата. Ці форми плати за землю є досить відмінними за своєю правовою природою та потребують окремого розгляду. Розподіл форм відбувається за підставою, на якій платник користується об'єктом оподаткуванняземельною ділянкою або земельною часткою (паєм), тобто за правовим титулом перебування землі у володінні суб'єкта.

Обов'язок зі сплати податку на землю пов'язаний з юридичним фактом - наявністю об'єкта оподаткування, тобто безпосереднього виникнення у особи права власності на земельну ділянку, земельну частку (пай) або права постійного користування на земельну ділянку. При цьому до уваги не приймається та жодним чином не впливає на розмір податку рівень реальної прибутковості використання землі, розмір витрат, здійснюваних власником або користувачем тощо. Як не має значення і факт господарського або іншого використання землі. Водночас, зазначені обставини, властивості землі впливають на інший показник - базу оподаткування, а саме розмір нормативної грошової оцінки, при визначенні якої можуть застосовуватися підвищуючі або знижуючі коефіцієнти. Більше того, законом прямо встановлені окремі категорії земель, звільнені від оподаткування зважаючи на їх економічні властивості (наприклад, сільськогосподарські угіддя зон радіоактивнених забруднених територій, сільськогосподарські угіддя, що перебувають у тимчасовій консервації тощо). Таким чином, так чи інакше розмір податку на землю визначається виходячи із економічної цінності земельної ділянки, або іншими словами виходячи із здатності капіталу (земельної ділянки) приносити дохід.

За загальними правилами ПК України виникнення у особи обов'язку зі сплати плати за землю пов'язується із належністю їй земельної ділянки на певному правовому титулі. При цьому відповідно до частини 2 статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до закону, виникають з моменту такої реєстрації.

При цьому окремі норми ПК України передбачають виключення із вказаного правила. Наприклад, пункт 287.8. ПК України встановлює, що власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площу під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

На практиці власники нежитлових приміщень, які не мають зареєстрованих прав на землю, часто не мають можливості сплачувати плату за землю на виконання вказаної норми пункту 287.8. Кодексу. Так, у них відсутні відомості про об'єкт та базу оподаткування тощо. Судова практика у справах про нарахування плати за землю за наведених обставин складається по-різному, але з деякою перевагою на користь платників податку.

У зв'язку з різними підставами виникнення податкового обов'язку, різним суб'єктним складом вказані вище форми плати за землю регулюються різними нормами розділу ХІІІ ПК України.

Історичний аспект

Володіння землею почало обкладатися податком з виникненням найперших суспільних об'єднань на основі спільності походження чи проживання, спрямованих на задоволення найпростіших громадських потреб. З урахуванням ступеня розвитку того чи іншого державного утворення існували різні форми податку та різні способи його оплати, пільги тощо.

Як вказував свого часу класик фінансової науки професор Неаполітанського університету Франческо Нітті «із всіх прямих податків з найдавніших часів мав найбільше значення, без сумніву, поземельний податок. Сільськогосподарська власність позбавлена в наш час тієї важливості, яку вона мала в минулі часи, коли промислова багатство и рухома власність ще були незначними. В той час земля була майже всім. Як в Біблії, багатство окремих осіб визначається числом голів худоби, що мається в їх володінні, так в минулі часи багатство головним, якщо не виключним, чином полягає в землі та її продуктах, або в землеробських промислах».[1]

В.Г. Яроцкий зазначає, що поземельний податок в історії зустрічається з віддалених часів, лише тільки населення переходить від кочового способу життя до осілого, тобто землеробського. Допоки землеробство є головним джерелом засобів існування населення, земельний податок є головною формою оподаткування; так було в стародавні часи і в середньовіччя. Тому земельний податок відіграє провідну роль в країнах з мало розвинутою промисловістю і торгівлею, і навпаки – де останні розвинуті, там земельне оподаткування відступає на другий план.[2]

Варто вказати, що появі прямих податків, у тому числі земельного, передувало запровадження різного роду мит, транспортних та мостових зборів тощо.

Першими видами прямих податків стали подушні (чи поголовні) та поземельні: перші – тому що для встановлення їх достатньо було обрахувати податне населення, другі – у зв'язку з тим, що землеробство було первинним постійним промислом населення і поки не отримала більшого розповсюдження обробна промисловість.[3]

Популярність земельного податку на ранніх етапах розвитку державності пояснюється рядом причин:

  • земля є зручним об'єктом оподаткування. Її неможливо приховати, відтак землеволоділець майже позбавлений можливості ухилитися від сплати податку;
  • в умовах натурального господарства та нерозвиненості торгівельних відносин і промисловості, сільське господарство було провідною галуззю суспільного виробництва; відповідно, земля була головним засобом виробництва. Земля, що обробляється, навіть за мінімальних зусиль дає плоди та доходи, які слугували ідеальним джерелом для сплати податків – в натуральній формі (десятина) чи грошовій;
  • як наслідок, плату за землю легко адмініструвати навіть в умовах перших податкових систем, примітивних за своєю суттю.

В Стародавньому Єгипті основні джерела доходу держави були орієнтовані на використання землі, яка розподілялась між заможними прошарками населення: третина належала фараону, третина – жерцям, третина – воїнам. Землероби були прикріплені до землі, могли продаватися разом з ділянками землі. Саме на них покладалась маса натуральних повинностей, оброк. Одним з джерел доходів була орендна плата. Саме таким чином використовувались ділянки жерців, воїнів, на доходи від яких вони і існували. В даний період зароджується так званий принцип «десятини». Він отримав розвиток в багатьох країнах. В Єгипті цей принцип ліг в основу поземельного податку, що досягнув складного розвитку та відрізнявся високою точністю. В основу розрахунку майбутнього податку покладались спостереження за рівнем води. Розвиток даного механізму призвів до формування зернової податі. Її розмір встановлювався, виходячи з кількості рабів, які займались сільським господарством і належали одному власнику.

В елліністичному Єгипті, за часів Птолемеїв, спостерігалась висока централізація і організація сільського господарства. Всі землі, за виключенням дарованих (якими цар обдаровував вищих чиновників), обкладались податками; царі втручались в обробку землі, в чиєму б володінні вона б не знаходилась, приписуючи певні плани посіву. Селяни, що обробляли царську землю, називались «царськими землеробами». Вони виступали як орендатори царської землі і укладали спеціальні договори з представниками царської адміністрації. В даних договорах обумовлювались зобов'язання селян з обробітку відповідних ділянок. Земля за урожайністю поділялась на розряди, і з кожного розряду слідувало сплачувати певну кількість сільськогосподарських продуктів. При такій системі стягування податей (не частки урожаю, як в Стародавньому Єгипті, а твердої плати натурою) всі збитки в разі неврожаю лягали на землероба. Селяни не мали права залишити собі хліб до того як розплатяться із казною.[4]

Поземельний податок в Стародавньому Римі слугував головним джерелом доходу в провінціях. В середньому його ставка складала одну десяту доходів із земельної ділянки, хоча застосовувались й особливі форми оподаткування, наприклад, податок на кількість фруктових дерев, включаючи виноградну лозу.[5]

В Середні віки формується інший підхід до сплати податків, зокрема і податку на землю. Якщо в Стародавньому Римі, Стародавній Греції основний тягар зі сплати податків падав на заможні верстви населення, а найбідніші громадяни часто взагалі звільнялись від сплати ряду податків, то в середньовіччя ситуація повністю змінюється.

В умовах нестабільних податкових систем Середніх віків, що характеризуються ситуативними, нерегулярними податками та зборами в залежності від потреб феодалів (весілля, народження дітей і т.д.) чи суспільно значимих подій (війна, перебування короля в певному регіоні), земельний податок був серед основних регулярних джерел наповнення державної казни. Земельний податок виступав у двох формах – податку на дохід із землі та десятина. При цьому часто десятина могла стягуватись на користь церкви. Розмір податку на дохід із землі міг бути фіксований, що не залежав від результатів оброблення землі, а обраховувався за усередненими показниками за кілька років, або диференційований – що відраховувався від реального результату.

Наприклад, в середньовічній Англії в основі розвитку прибуткового та майнового обкладання податком часто лежала традиційна десятина. Земельний податок сплачувався в розмірі 10% від доходу, що оголошувався самим володільцем землі. В окремих випадках розміри доходу контролювались спеціальними чиновниками. Встановлено також було неоподатковуваний мінімум в розмірі 60 фунтів стерлінгів.[6]

З 17 ст. в Європі розпочинаються буржуазні перетворення та перехід до капіталістичного способу виробництва. Даний період характеризується початком зниження ролі земельного податку в формуванні дохідної частини державних бюджетів, з одночасним впорядкуванням елементів податку, істотними удосконаленнями порядку обліку землі та податкового адміністрування.

В більш ранні часи обрахування розміру земельного податку здійснювалося на доволі примітивному рівні. За основу приймався грубо обрахований середній дохід, який міг бути отриманий при обробленні землі протягом певного періоду. Вже сам факт володіння землею або наявності на ній будівель слугував підставою для обкладання податком.

Однак із розвитком суспільно-виробничих відносин та залученням в господарський оборот все більшої кількості землі, дуже різної за своїми економічними характеристиками, такий зрівнювальний метод виявляв все більшу неефективність та несправедливість. Як правило, землі, залучені в обробіток в більш пізні часи, були менш родючими та давали на порядок нижчий прибиток; при цьому однакові методи визначення земельного податку не могли не викликати невдоволення у землеволодільців. Вже з середньовіччя окремі держави починають запроваджувати оцінку земель, розподіляючи її в залежності від якості, місцезнаходження тощо. Відповідним чином коригувалися і розміри податкових платежів.

З 18 ст. починаються революційні зміни в порядку адміністрування земельного податку, пов'язані із запровадженням земельних кадастрів як систем обліку даних про земельні ділянки, у тому числі про їх межі, площу, місцезнаходження, власників. Найважливішу та найскладнішу частину кадастру в цілях оподаткування складала оцінка землі.

Янжул І.І. вказує, що кадастром називається сукупність всіх заходів, що служать точному визначенню поземельного податку, тобто чистого доходу із землі. Кадастр зустрічається уже в давнину, але в іншому вигляді ніж зараз. Так, в Римі, для цензу, встановленого Сервієм Тулієм, всі громадяни зобов'язані були давати свідчення про розмір і прибутковість їх майна; ці свідчення після відповідної перевірки заносилися до спеціальних реєстрів, які містили відомості про обсяги земель, про спосіб їх обробки, про їх якість і прибутковість і, нарешті, імена фермерів чи колона ділянки. В Середні віки намагання створити кадастри відрізняються більш грубою та недосконалою формою, оскільки вся операція полягала лише в приблизному визначенні кількості землі і прибутковості за зовнішніми ознаками.[7]

Формування кадастру нового типу було спочатку здійснено в Мілані в 1718 році, потім в Ломбардії в 1781 році. У подальшому для цілей оподаткування кадастри були створені у Франції, Пруссії, Австрії.

Найбільш досконалим сучасники вважали кадастр Франції, відзначаючи при цьому його головні недоліки – непомірні дорожнеча та витрати часу на його складання. Так, роботи з формування французького кадастру тривали з 1807 року по 1850 рік та коштували державі 160 млн. франків.[8]

Процес створення кадастру Франції, який відносять до парцелярного типу[9], складався з двох етапів:

1) визначення меж та площі земельних володінь шляхом проведення топографічних робіт та складання планів ділянок;

2) оцінка прибутковості землі, яка проводилася спеціальними комісіями, що призначалися муніципальними радами. Комісії проводили класифікацію земель в залежності від напрямку використання землі (рілля, сінокоси, ліси тощо). Для кожного виду використання землі визначалась певна кількість класів в залежності від родючості та інших властивостей: для ріллі – п'ять класів, для інших видів – три. У подальшому відбувається оцінка середньої дохідності кожного класу на підставі свідчень власників землі, порівняння показників цін, результатів використання казенних земель тощо. У подальшому комісія відносить парцели, сформовані на першому етапі, до того чи іншого класу. Всі отримані результати заносилися до кадастрових книг та планів.

Ще одним недоліком кадастру Франції стало часткова неактуальність даних в процесі його розробки, зважаючи на тривалий час формування кадастру. При цьому оновлення інформації за вказаними вище методами також потребували значних часових та грошових витрат.

Недоліки парцелярного кадастру Франції були частково виправлені під час розробки кадастрів Австрії та Пруссії, які відносяться до типу реальних. Спрощення та полегшення кадастрових робіт полягало у використанні для оцінки землі її продажної вартості, а також у здійсненні розмежування земель не за окремими ділянками, а за цілими маєтками.

Отже, історично формування систем обліку даних про землю, у тому числі прав на земельні ділянки, здійснювалося саме в цілях оподаткування.

В окремих країнах кадастри стали основою для складання так званих поземельних іпотечних книг, в які заносилися всі угоди, об'єктом яких є землеволодіння та які дають можливість забезпечити правильність переходу окремих ділянок із рук в руки і з'ясування боргів, що лежать на землі.[10]

Однак вказана функція обліку прав на землю та земельних ділянок як об'єктів прав, яка на сьогодні вважається провідною для кадастрів[11], була скоріше другорядною, похідною. Головною причиною для створення кадастрів стала саме потреба у збільшенні надходжень від земельного податку шляхом точного визначення розмірів земельних ділянок як об'єктів оподаткування, а також шляхом їх оцінки та диференціації в залежності від економічних характеристик та напрямів використання.

Визначення розміру земельного податку здійснювалося двома способами – дольовим та розкладковим. В першому випадку держава встановлювала фіксовану суму податку, що підлягала сплаті власником з певної міри землі визначеної якості. Землеволодільці визначали розмір земельного податку, виходячи з наявної у них кількості та якості землі та затверджених ставок податку.

При розкладковому способі встановлювалася загальна сума земельного податку, яка повинна бути сплачена жителями певної території держави (губернії, департаменту, округу тощо). Розмір податку встановлюється від економічних характеристик землі відповідної території. В подальшому подрібнена сума податку розкладається на більш дрібні адміністративно-територіальні утворення аж до населених пунктів та у подальшому – до окремих власників та користувачів землі. До розкладання конкретних сум податкових зобов'язань між володільцями землі залучались і безпосередньо платники, які були найбільш зацікавлені у визначенні належних сум податку. Адже несправедливе заниження податку у одного платника автоматично тягло за собою його завищення у інших платників.

Іншими словами, деяка сума державних витрат розкладувалась на всіх платників, виходячи з їх загальної кількості, а не з податкової спроможності кожного з них. Ця обставина виключає можливість встановлення подібних податків в наші дні[12]. Розкладковий спосіб справляння податку був пов'язаний із існуванням кругової поруки, що мала особливо негативну практику застосування у Російській Імперії, спричиняючи численні зловживання та податкове переобтяження найбільш незахищених членів громад.

Не зважаючи на очевидну несправедливість такого способу оподаткування з точки зору платників, саме розкладкова система оподаткування землі була більш вживана, оскільки давала можливості отримання стабільного фінансування дохідної частини бюджету, прогнозування надходжень та контролю за належною сплатою податків.

На думку професора Берендтса розкладкова система поземельного оподаткування давала можливість слідкувати за змінами в дохідності і цінності земельних ділянок в різних місцевостях держави, і порівнювати розмір податку в більш короткі періоди часу в залежності від дійсного стану землеволодіння.[13]

Для прикладу, в Англії та Фінляндії земельний податок був незмінним протягом кількох століть. Внаслідок такої «нерухомості» податку, його роль в бюджетній системі істотно нівелювалась, особливо враховуючи постійне підвищення продуктивності праці та дохідності землі в ті часи[14].

Втім, ознаки розкладкового способу визначення розміру оподаткування землі збереглися і по сьогодні. В Канаді ставки податку розраховуються з урахуванням бюджетних витрат муніципалітету, тобто спочатку визначаються місцеві потреби, а після цього встановлюється ставка податку на землю. Земля оцінюється із ринкової вартості і тому ставки можуть бути суттєво різними в муніципалітетах. Це призводить до адекватності ставок і при цьому не говориться про підвищені податкові ставки. Такий підхід до оподаткування землі викликає довіру до місцевих органів влади і зменшує ухилення від сплати податку.[15]

Цікавими є окремі деталі розвитку прямого оподаткування в Англії. В 1798 році у зв'язку зі стрімким збільшенням військових витрат з ініціативи прем'єр-міністра Англії У.Пітта був запроваджений податок з доходів («income tax»), який складався із п'яти шедул (груп доходів в залежності від джерел їх виникнення). Наприклад, шедула А обкладала податком дохід власників землі і будинків, шедула В – дохід сільськогосподарських орендаторів і т.д. Таким чином, при існуванні плати за землю («land tax»), фактично вже два податки стали обкладати один і той же об'єкт – землю. У зв'язку з цим землевласникам було запропоновано викупити земельний податок. Суть викупу полягала у сплаті відкупного платежу в розмірі капіталізованої суми податку, з подальшим звільненням землевласників від сплати земельного податку у майбутньому. Як зазначає Ф.Нітті, це був фінансовий захід, придуманий задля збільшення надходжень державної казни в той момент, коли в них відчувалась особлива нужда[16].

Розмір викупу спочатку був досить високим – річний розмір податку, помножений на 30, якщо оплата здійснювалася грошима, або помножений на 40, якщо оплата здійснювалася 3% державними паперами. У подальшому сума викупу була знижена, однак даний захід не приніс успіху: в перший рік такою можливістю скористалося багато землевласників; але в наступні 50 років було викуплено менше, ніж за перший рік[17].

В Сполучених Штатах Америки податок на землю входив до складу так званого «real estate taх». Земля та будівлі оцінювались як одне ціле, на підставі припустимої ринкової ціни об'єкту. В 1798, 1813, 1815, 1816 роках федеративний уряд обкладав прямими податками землю та будівлі, однак це були тимчасові податки. Майновий податок (часто разом з подушним податком, а в деяких випадках з податком з доходів) в більшості штатів був основним прямим податком. Майновими податками в більшості випадків обкладалось будь-яке рухоме та нерухоме майно, що оцінювалось оцінщиками, а в деяких штатах (наприклад, в Нью-Йорку) декларацією, що скріплювалась клятвою.[18]

За часів Київської Русі податкова система існувала в примітивному стані. Грубим прообразом податків вважається, зокрема, дань, що сплачувалася підкореними слов'янськими племенами київським князям. Спочатку данина виступала контрибуцією та відкупом від рабства, і тільки пізніше – як певна подать з майна та доходу. Саме тому обкладання податками власних підданих вважалося ознакою рабства, було образливим та князями не практикувалось. Натомість, піддані в окремих випадках сплачували своїм князям дари (поклони), які являли собою форму добровільної податі, були менші за дань та слугували винагородою за покровительство.

Як відзначає В.Г. Яроцкий, в давнину у нас були намагання встановити податний тягар і соха (або рало) стало одиницею обкладання. З початку, можливо, обкладався дійсно інструмент, а потім земельна ділянка, яку можна було їм зорати. Татарська подушна дань була фактично поземельним збором. З часом встановлюється платіжна здатність одиниці землі; складались описи та вносились в писарські книги[19].

Сплата дані практикувалась переважно в натуральній формі. При цьому до формування дані в податковий платіж приймалась до уваги «спеціалізація» підкореного племені в залежності від напрямку їх переважної діяльності. Так, древляни, що займались мисливством, платили «по чорній куні» (тобто куниці), а новгородці, що жили торгівлею, - платили «300 гривень». Радомичі та в'ятичі в ІХ та Х ст. платили дань хозарам, а потім київським князям «по шлягу від рала». Під шлягом необхідно розуміти іноземні металеві гроші, що були в обороті на Русі (переважно срібні арабські дірхеми), рало ж означало одиницю податного вимірювання об'єкту (іноді плуг, соху та ін.)[20].

Активний розвиток землеробства і спеціалізація слов'янських племен в цьому напрямку розвиває як форму сплати данини (міри зерна або гроші від його реалізації), так і уніфікує об'єкти (а фактично і платників) оподаткування. Землеробство, що стає основним заняттям податного населення, перетворює поземельне володіння в основний критерій стягування дані і в подальшому – всіх податей. Розвиток дані, сохи і відображає перехід від поземельної до дворової, а в подальшому до майнової податі[21].

Важливим є те, що вже за часів Київської Русі прослідковуються перші намагання здійснити оцінку землі та таким чином диференціювати розміри сум земельного податку.

Відомий російський вчений Д. Львов вказує, що вже за часів перших князів могло існувати дещо схоже на поземельний кадастр при зборі дані княжими даньщиками. Для опису земель призначалися «писцы и дозорщики», які в своїх книгах відображали відомості про власників землі, межі, кількість ріллі, перелогів, лісів, навіть якість землі; обраховуються різні угіддя, як рибні ріки і озера, боброві гони, звірині лови з визначенням з кожної статті оброку, що сплачується.[22]

Соха і плуг розподілялись на більш дрібні частини: обжа, вить, чверть, десятина, які означали певну кількість землі. Податні одиниці були орієнтовані на міри зерна, які необхідно або можна було засіяти на певних ділянках землі. Вить і соха як одиниці податкового вимірювання враховували якість податної землі, формували певну шкалу перерахунку і становили грубу форму кадастру. Земля поділялась на добру, середню і худу. Відповідно до цього зміст виті був різний. Добра земля співвідносилась із середньою та худою як 1 до 1 2/7 та 1 ¼ відповідно.[23]

Посошна подать, що сформувалась за часів Київської Русі, існувала і під час монголо-татарського панування та збереглася в Московському царстві, у подальшому трансформуючись в подвірну подать.

З 1718 року Петро І запроваджує істотні зміни в прямому оподаткуванні тогочасної Росії. Зокрема, особисто-майновий податок у формі подвірної податі як такий повністю зникає, будучи замінений подушним податком. Даний податок розповсюджувався на селян за розрахунком утримання солдата, драгуна і офіцера. Як вказує М.П. Кучерявенко, не задумуючись над зручностями чи незручностями різних окладних одиниць (двору, сім'ї, робітника, душі), Петро І бачив в податному питанні тільки два об'єкти: солдата, якого потрібно утримувати, і селянина, який повинен утримувати солдата. Наслідки запровадження подушної податі полягають у двох тенденціях – з одного боку було запроваджено заходи для забезпечення справедливості оподаткування та рівномірну розкладку податкового тягаря; з іншого боку – виявлялась тяжкість податку та зростання недоїмок. Головний недолік подушної податі, як і будь-якого поголовного податку, полягає в тому, що він не приймає до уваги різницю в доходах в залежності від місцевостей та галузей [24].

З цього приводу В.Г. Яроцкий зазначає: «Реформи Петра внесли нові засади і, за своїм практичним виконанням, є деяким кроком назад, оскільки була запроваджена подушна подать, що змінила поземельне оподаткування».[25]

Початок повернення земельного податку в Росії пов'язано із запровадженням в 1851 р. земського поземельного збору, який являв собою місцевий податок та ставки якого встановлювалися в залежності від категорії землі.

Остаточно земельний податок було реформовано з прийняттям в 1875 році Уставу про прямі податки, яким встановлено державний поземельний податок. Даний податок був розкладковим та сплачувався із земель, що обкладаються на підставі уставу про земські повинності місцевими земськими зборами (крім земель казенних) із «удобной» землі та лісу.[26]

Як вказує П.Х. Шванебах, прямим і безпосереднім платником по податку було землевласницьке населення; прямим і безпосереднім об'єктом оподаткування слугує земельний дохід, а при його нестачі чи відсутності - трудовий заробіток землевласників.[27]

Розмір податку встановлювався окремо для кожної губернії, найвища ставка складала 17 коп. з десятини. Розкладання суми земельного податку, що встановлювалася для окремої губернії, між окремими повітами здійснювалося губернськими земськими зборами. В свою чергу, в межах повіту між окремими землеволодіннями податок розподілявся повітовими земськими управами.

За несплату податку на порушника застосовувалася пеня в розмірі 1% в місяць від суми прострочки. Через два місяці податковий борг разом із пенею підлягав стягненню поліцією за рахунок доходів боржника, а в разі його нестачі – за рахунок майна з попереднім повідомленням власника.

Земельне оподаткування мало два недоліки – нерівномірність розкладання та безсистемність, свавілля при встановленні сум податку. Селянські та приватні землі оподатковувались по-різному – збори з перших складали 5% від їх граничної прибутковості, а з других – 20%.[28]

Розмір земельного податку, що встановлювався для кожного землеволодільця, міг бути оскаржений до повітової управи. Скарга підлягала розгляду протягом одного місяця, а про прийняте рішення управа повідомляла заявника. За результатами розкладання земельного податку кожен землевласник отримував окладний лист, який був підставою для сплати встановленої суми.

Продуктивність земельного податку була невисокою. З початку його запровадження загальна сума податку була встановлена в розмірі 7,5 млн. руб., вже у 1909 р. податок приніс 19,2 млн. руб., в 1913 р. – 18,6 млн. руб., в 1914 р. – 17,9 млн. руб.[29].

Для прикладу, в 1900 році надходження від непрямих податків та митних платежів до казни Російської Імперії склали 688,5 млн. руб., інших мит – 88,3 млн. руб., промислового податку – 69,8 млн. руб.[30]

Необхідно звернути увагу і на регулювання земельного оподаткування в Австро-Угорській імперії, оскільки на той момент частина українських земель перебувала у її складі.

В 1785 році з прийняттям патенту «Про земельне податкове врегулювання» започатковане реформування земельного податку; планувалося зрівняти в статусі селянські та дворянські землі, а також запровадити універсальний земельний податок. Однак реформування не було завершено у зв'язку зі смертю цесаря Йосифа ІІ. В 1818 році запроваджено тимчасовий земельний податок, який ґрунтувався на поділі всіх земель на дві форми землеволодіння: рустикальне (селянське та міщанське) та домінікальне (поміщицьке, державне та церковне).

Існуючий земельний податок був розкладковим. Із встановленої податкової суми 2/3 повинні були сплачувати власники доміній, 1/3 – власники рустикальної землі. Його особливістю було те, що він розкладався між окремими общинами на основі парцелярного подоходного кадастру, який частково складався на підставі заяв, а частково встановлювався оціночними комісіями.

Згідно з податковою реформою 1848 році різниця між домінікальними і рустикальними землеволодіннями усувалась, натомість запроваджувалися ставки земельного податку, загальні для всіх платників.

Про роль і місце земельного податку в податковій системі Австро-Угорської імперії говорить той факт, що він ніс найбільше фіскальне навантаження серед прямих податків і зборів. Наприклад, у 1896 році загальна сума податкових надходжень прямих податків від Буковини становила 1.308.248 млн. гульденів. З них земельний податок склав 458.134 тис. гульденів. Для порівняння зазначимо, що будівельний податок приніс 435.526 тис. гульденів, промисловий – 118.437 тис., а подоходний – 233.411 тис. гульденів[31].

Наступний історичний етап формування інституту земельного податку пов'язаний із остаточним встановленням радянської влади на українських територіях.

Декретами «Про землю» від 26 жовтня 1917 року та «Про соціалізацію землі» від 19 березня 1918 року було націоналізовано землі удільні, монастирські, церковні, поміщицькі та передано їх у розпорядження рад селянських депутатів для надання трудящим; земля проголошена власністю трудового народу; земські та мирські збори було скасовано, ліквідовано приватну власність на землю та введено заборону її оренди.

Відповідно до Декрету «Про справляння прямих податків» від 24 жовтня 1917 року скасовувалися податки, які не влаштовували владу з політичних або економічних міркувань.

Вказані декрети поширили свою дію на Україну лише після видання 27 січня 1920 року Всеукраїнським революційним комітетом Постанови про поширення на Україну дії декретів РРФСР.

Але вже у 1922 році з метою розвитку сільського господарства уряд дозволив оренду землі, хоча із суттєвими обмеженнями. Зазначимо, що в теорії «наукового комунізму» панувало негативне ставлення до цієї форми землеволодіння, оскільки основний орендодавець – земельний власник феодального типу, а орендарі – селяни та сільські капіталісти. Вважалось, що оренда відновлює відсталі земельні відносини.

Щодо земельного податку, сільське населення у перші роки нової економічної політики сплачувало податки в натуральній формі з різних видів сільськогосподарської продукції, які в подальшому було замінено єдиним натуральним податком.

Сільськогосподарський податок сплачували громадяни, які мали присадибні земельні ділянки та службові наділи у сільській місцевості. Об'єктом оподаткування виступала земельна ділянка, за законодавчо визначених умов від податку звільнялася сільська інтелігенція, деякі спеціалісти сільського господарства, військовослужбовці, інваліди тощо. В серпні 1953 року приймається новий Закон «Про сільськогосподарський податок», який корінним чином змінює порядок оподаткування сільського населення. Відповідно до приписів вказаного акту господарства колгоспників оподатковувалися сільськогосподарським податком за твердими ставками з 0,01 га присадибної ділянки землі, незалежно від загальної суми прибутків. Податок нараховувався з кожного господарства за площею земельної ділянки[32].

Зі здобуттям Україною незалежності починаються корінні зміни в регулюванні з одного боку земельно-правових відносин, з іншого боку – земельно-податкових. Запроваджуються нові правові титули володіння землею, розширюється перелік суб'єктів земельних відносин, починається розбудова податкової системи економіки ринкового типу.

Серед основних нормативних актів у галузі регулювання земельних правовідносин даного періоду слід відзначити наступні:

- Постанова Верховної Ради УРСР від 18 грудня 1990 року «Про земельну реформу», якою всі землі в межах України оголошувалися об'єктом земельної реформи, проголошено ціль перерозподілити землі з одночасним наданням їх в довічне успадковувань володіння громадянам, постійне володіння колгоспам, радгоспам та ін., стимулювання розвитку різних форм господарювання на землі тощо;

- Закон УРСР «Про власність» від 07 лютого 1991 року, яким земля, як і інші природні ресурси, оголошувалися власністю народу, вперше запроваджено форми власності - індивідуальна (особиста і приватна трудова), колективна, державна; проголошено рівноправність всіх форм власності; передбачено право громадян отримувати землю для задоволення своїх потреб у довічне успадковувань володіння;

- Земельний кодекс УРСР від 18 грудня 1990 року (зі змінами від 13 березня 1992 року) встановив, що земля може перебувати в державній, колективній та приватній формах власності; всі форми власності є рівноправними; запроваджувалися основоположні засади оренди землі; встановлено принцип платності використання землі (власники землі та землекористувачі щорічно сплачують плату за землю у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від якості та місцезнаходження земельної ділянки виходячи з кадастрової оцінки земель), передбачено пільги зі сплати плати за землю тощо.

До сьогоднішніх реалій земельно-майнові відносини було врегульовано Земельним кодексом України від 25 жовтня 2001 року, який остаточно ствердив державну, комунальну та приватну форми власності на землю. Подальший хід земельної реформи має визначатися вдосконаленням систем обліку даних про земельні ділянки (в рамках Державного земельного кадастру) та реєстрації речових прав на землю (в рамках Державного реєстру речових прав на нерухоме майно) , а також скасування мораторію на продаж розпайованих земель сільськогосподарського призначення.

На початкових етапах незалежності України порядок нарахування та сплати плати за землю було врегульовано:

- Законом УРСР від 25 червня 1991 року «Про систему оподаткування», яким плату за землю віднесено до загальнореспубліканських податків;

- Законом України від 03 липня 1992 року «Про плату за землю». Закон запровадив основні сьогоденні засади обкладання платою за землю – з одного боку він частково дублював положення наведеного вище Земельного кодексу УРСР, однак вже містив і детальне визначення суб'єктів та об'єктів плати за землю, ставки податку, пільги, порядок адміністрування податку тощо.

Податковий кодекс України від 02 грудня 2010 року скасував вказані вище акти, та став єдиним законом, що регулює відносини із справляння плати за землю. Саме норми кодексу, що регулюють порядок нарахування та сплату плати за землю, стануть предметом нашої уваги в подальших розділах.


[1]Нитти Ф. Основные начала финансовой науки. Под редакцией и с дополнениями А.Свирщевского. М. Издание М. и С. Сабашниковых, 1904г. – С.333.

[2] Яроцкий. В. Г. Финансовое право :Лекции, читанные в Военно-Юридической Академии. - С.-Петербург :Типо-Литография А. М. Станкевича.1898. – С. 190.

[3] Кучерявенко М. Курс податкового права: у 6 т. Т.І: Генезис податкового регулювання: у 2ч.. – Х.: Легас, 2002. – Ч.1., С. 14.

[4]Кучерявенко М. Курс податкового права: у 6 т. Т.І: Генезис податкового регулювання: у 2ч.. – Х.: Легас, 2002. – Ч.1, С. 41-42, 50.

[5] Кучерявенко М. Курс податкового права: у 6 т. Т.І: Генезис податкового регулювання: у 2ч.. – Х.: Легас, 2002. – Ч.1, С. 97.

[6] Черник Д.Г. Налоги в рыночной экономике / Черник Д.Г. – Юнити, 1997. – С. 27.

[7] Янжул И.И. Основные начала финансовой науки: Учение о государственных доходах. – М.: «Статут», 2002. – С.295.

[8] Янжул И.И.. Там же. С.266.

[9] Парцела – доля землі, що відрізняється від оточуючих її ділянок своєю особливою властивістю.

[10] Берендтс, Э. Н. Русское финансовое право / Э. Н. Берендтс. — СПб.: Тип. С-Петерб. одиночной тюрьмы, 1914. — С. 328.

[11] З 01.01.2013 року в Україні державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень здійснюється в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; в рамках Державного земельного кадастру містяться відомості про земельні ділянки – межі, місцезнаходження, площу, цільове призначення, склад угідь, нормативна грошова оцінка тощо, а відомості про речові права – на підставі даних Державного реєстру речових прав.

[12] Кучеров И.И.Теория налогов и сборов (Правовые аспекты): Монография. – М.: ЗАО «ЮрИнфоР», 2009 С. 97.

[13] Берендтс, Э. Н. Русское финансовое право / Э. Н. Берендтс. — СПб.: Тип. С-Петерб. одиночной тюрьмы, 1914. — С. 327.

[14] Тернер, Ф. Г. Сведения о поземельном налоге в иностранных государствах: Материалы /Ф. Г. Тернер ; Комиссия Высочайше учрежденная для улучшения системы податей и пошлин. Отдел прямых податей. – Санкт-Петербург:Типография В. Безобразова и К,1860. - С.27.

[15] Терентьєва О.К. Зарубіжний досвід державного регулювання земельного оподаткування. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://lib.uabs.edu.ua/library/P_Visnik/Numbers/2_7_2012/07_02_08.pdf

[16]Нитти Ф. Основные начала финансовой науки. Под редакцией и с дополнениями А.Свирщевского. М. Издание М. и С. Сабашниковых, 1904г. – С.338.

[17]Янжул И.И. Основные начала финансовой науки: Учение о государственных доходах. – М.: «Статут», 2002. – С.298.

[18] Кучерявенко М. Курс податкового права: у 6 т. Т.І: Генезис податкового регулювання: у 2ч.. – Х.: Легас, 2002. – Т.1, Ч.1, С. 316.

[19] Яроцкий. В. Г. Финансовое право :Лекции, читанные в Военно-Юридической Академии. - С.-Петербург :Типо-Литография А. М. Станкевича.1898. - С. 195.

[20]Кучерявенко М. Курс податкового права: у 6 т. Т.І: Генезис податкового регулювання: у 2ч.. – Х.: Легас, 2002. – Т.1, Ч.1, С. 325, 329.

[21] Кучерявенко М.. Там же С. 330.

[22]Яроцкий. В. Г. Финансовое право :Лекции, читанные в Военно-Юридической Академии. - С.-Петербург :Типо-Литография А. М. Станкевича.1898. - С. 196.

[23]Кучерявенко М. Курс податкового права: у 6 т. Т.І: Генезис податкового регулювання: у 2ч.. – Х.: Легас, 2002. – Т.1, Ч.1, С. 340.

[24] Там же С. 446, 451..

[25] Яроцкий. В. Г. Финансовое право :Лекции, читанные в Военно-Юридической Академии. - С.-Петербург :Типо-Литография А. М. Станкевича.1898. - С. 196.

[26]Берендтс Э. Н. Русское финансовое право / Э. Н. Берендтс. — СПб.: Тип. С-Петерб. одиночной тюрьмы, 1914. — С.330.

[27]Шванебах П. Х.Наше податное дело / П. Х. Шванебах. - Спб. : Тип. М. М. Стасюлевича, 1903. - С. 124.

[28]Болдырев Г. И. Подоходный налог на Западе и в России / Г.И. Болдырев. – Ленинград: Изд.Северо-западного пробюро ВСНХ, 1924-С. 121.

[29]Кучерявенко М. Курс податкового права: у 6 т. Т.І: Генезис податкового регулювання: у 2ч.. – Х.: Легас, 2002.. – Т.1, Ч.1, С. 553.

[30]Шванебах П. Х.Наше податное дело / П. Х. Шванебах. - Спб. : Тип. М. М. Стасюлевича, 1903. - С. 123.

[31]Хохуляк В.В. Правове регулювання земельного податку в Україні [Текст] : Дис...канд. юрид. наук: 12.00.07 / Хохуляк В'ячеслав Віссаріонович ; Чернівецький національний ун-т ім. Юрія Федьковича. - Чернівці, 2003. – С. 35.

[32]Білецька Г.М. Плата за землю на українських теренах: історичні та правові аспекти розвитку. Електронний ресурс: http://ndi-fp.asta.edu.ua/files/doc/publications/bilecka/plata-za-zemlu-bilecka.pdf

Пов'язані питання/Теми
Земельний податокОрендна плата
?Поставте своє запитання
Популярні податкові теми
Запитання можуть ставити лише зареєстровані користувачі
Вхід/Реєстрація
Поставте Ваше запитання, і ми відправимо відповідь Вам в особистий кабінет найближчим часом.
Відправити