Огляд судової практики за листопад 2019

04 Грудня 2019
Аа Аа

Невикористання платником об’єктивної можливості скоротити витрати свідчить про відсутність розумної економічної причини при проведенні операції

23 липня 2019 року Верховним Судом (далі – ВС) було прийняте остаточне рішення у справі № 826/10852/15, в якій було підтверджено позицію податкового органу про безпідставне формування витрат платником за договорами, які були укладені виключно для мінімізації податкових зобов’язань.

На думку ВС, операція, яка збільшує витрати платника податку за наявності об’єктивної можливості до їх скорочення, позбавлена розумної економічної причини.

Звернімось до фактичних обставин справи.

За результатами перевірки податковий орган констатував факт безпідставного формування витрат за рахунок включення до їх складу відсотків, сплачених нерезиденту (Швейцарія) за користування кредитними коштами за договором позики. Отримані підприємством від нерезидента кредитні кошти використовувались для придбання товарів, зокрема зерна, та оплати супутніх послуг при поставці таких товарів покупцю. Поставка придбаних товарно-матеріальних цінностей здійснювалась позивачем здебільшого своєму позикодавцю. Крім того, отримуючи черговий транш за договором, платник здійснював придбання товарів, які надалі постачав нерезиденту, який зі свого боку розраховувався за поставлений раніше товар. Отримані від нерезидента кошти за поставлені товари підприємство в повному обсязі перераховувало в рахунок погашення зобов’язань за договором позики з урахуванням відсотків.

На переконання податкового органу, цей договір укладено за відсутності ділової мети — виключно для мінімізації податкових зобов’язань, оскільки отримання коштів у позику не призвело до приросту або збереження активів чи вартості підприємства, а лише штучно збільшило витрати.

ВС погодився з позицією податкового органу, вказавши що будь-які витрати мають бути здійснюваними саме в межах господарської діяльності, а не з іншими цілями. При цьому мета отримання доходу — як кваліфікуюча ознака господарської діяльності — кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності.

Логіку міркувань суду можна пояснити так: «Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку, які є формою здійснення господарської діяльності, то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатись вчиненою в межах господарської діяльності платника податку і лише за таких умов платник має право на врахування в податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій.

Отже, зміст поняття розумної економічної причини (ділової мети) передбачає обов’язкову спрямованість будь-якої операції платника на отримання позитивного економічного ефекту, тобто на приріст (збереження) активів платника (їх вартість), а також створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому.

Із визначеного у ПК України поняття ділової мети випливає, що обов’язково має бути намір платника податку отримати відповідний економічний ефект, тобто господарська операція принаймні теоретично (за умови досягнення поставлених завдань) має передбачати можливість приросту або збереження активів чи їх вартості.

Відповідно економічний ефект відсутній в операціях, які призводять до збільшення задекларованих витрат платника та зменшують об’єкт його оподаткування без можливості отримання додаткового приросту активів чи збереження їх вартості».

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги підприємства без задоволення.                                                               

 

ВС вказав, на що слід звернути увагу платнику єдиного податку, аби в його дохід не включили поворотну фінансову допомогу

Станом на сьогодні практика надання й отримання поворотної фінансової допомоги є неабияк поширеною, оскільки це хороший спосіб поповнити обігові кошти за нагальної потреби. Тонкощі оподаткування такої фіндопомоги прямо залежать від того, хто й кому її надає та чи  підлягає вона поверненню або передбачає плату за користування коштами.

За загальним правилом до доходу єдинника не включається сума поворотної фінансової допомоги, що була йому надана. Необхідно лише підтвердити, що сума коштів є саме поворотною фіндопомогою.

У постанові від 28.08.2019 у справі № 824/908/17-а ВС висловив позицію: аби ідентифікувати як надходження поворотної фіндопомоги, вона повинна мати відповідне призначення у платіжних документах платника єдиного податку.

У справі, що розглядається, встановлено, що ФОП було укладено декілька договорів позики з фізичними особами, якими передбачалось надання грошових коштів ФОП для її власних потреб. Далі ФОП внесла отримані кошти  на власний банківський рахунок  із зазначенням призначення платежів: «Надходження власних коштів», «Готівкові надходження власних коштів» та «Переказ коштів на рахунок», однак не включила їх у склад доходу при визначенні розміру єдиного податку, кваліфікувавши їх поворотною фінансовою допомогою.

На думку контролюючого органу, з чим і погодився ВС, такі кошти не повинні бути ідентифіковані як поворотна фінансова допомога, а тому повинні включатись до складу доходів платника єдиного податку. Так, «… фізична особа – підприємець має право вільно користуватися коштами з розрахункового рахунку, який відкрито для здійснення підприємницької діяльності, за умови сплати всіх податків, зборів та інших платежів, передбачених чинним законодавством.
Кошти, які надійшли на розрахунковий рахунок, який відкрито фізичною особою для здійснення підприємницької діяльності, включаються до доходу фізичної особи-підприємця - платника єдиного податку з врахуванням вимог  статті 292 Податкового кодексу України
.

Положеннями пункту 292.11 статті 292 Податкового кодексу України (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що до складу доходу, визначеного цією статтею, не включаються: суми фінансової допомоги, наданої на поворотній основі (у розумінні підпункту 14.1.257 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України), отриманої та поверненої протягом 12 календарних місяців з дня її отримання, та суми кредитів. Тобто нормами податкового законодавства передбачена чітка ідентифікація таких коштів для визначення їх саме як - поворотна фінансова допомога».

У підсумку, оскільки ФОП не було надано до перевірки договори про надання поворотної фінансової допомоги (як і договори про надання сум фінансової допомоги, наданої на поворотній основі), то вказані кошти повинні включитись до її доходу та сплатити з них податки.

 

Чи треба сплачувати ПДФО, якщо помер боржник, якому було надано поворотну фінансову допомогу

ВС розглянув справу від 16.07.2019 р. № 620/3905/18, за результатами чого зробив висновок про те, що відсутність суб’єктів отримання додаткового блага унеможливлює виконання позивачем обов’язків податкового агента.

Обставини справи полягали у тому, що підприємство (далі - платник податків, позивач) надало поворотну фінансову допомогу трьом фізичним особам. Втім, за результатами податкової перевірки з’ясувалося, що суми поворотної фінансової допомоги залишаються неповерненими, адже всі три особи на той час вже померли.

Податківці, посилаючись на підп. «ґ» 164.2.17 Податкового кодексу України (ПК України) розміркували таким чином: якщо особа отримала поворотну фінансову допомогу, та не повернула її, то така фінансова допомога стала безповоротною, а отже вважається додатковим благом такої фізичної особи. Тому, керуючись положеннями п. 167.1 ПК України, ця сума мала б оподатковуватись ПДФО та військовим збором. А податковим агентом мало бути саме те підприємство, яке надало це додаткове благо.

Таким чином, податківці донарахували платнику податків ПДФО, військовий збір і фінансові санкції.

Підприємство не погодилося із цим, й оскаржило ППР у суді. Суди нижчих інстанцій зайняли позицію податкового органу.

На думку ВС, суди попередніх інстанцій допустили помилки, висновуючись на тому,  що не повернення фінансової допомоги платнику податків позичальниками, які померли та не вчинення жодних дій щодо повернення фінансової допомоги, доводить, що вказана допомога є додатковим благом, а податковим агентом в даному випадку є позивач, який виплатив позику та зобов`язаний утримати податок від суми такого доходу за його рахунок.

ВС зробив висновок у цій справі про те, що відсутність суб’єктів отримання додаткового блага унеможливлює виконання позивачем обов’язків податкового агента. Як ствердив Суд, в основу визначення, збільшення грошового зобов’язання з ПДФО податковим органом покладений факт надання та неповернення позики, без врахування положень загально-правового принципу виникнення та припинення загальної правоздатності фізичних осіб.

Інакше кажучи, зі смертю фізичної особи її правоздатність припиняється, і така фізична особа перестає існувати як платник податків. А якщо немає платника податків, то й підприємство не може бути щодо нього податковим агентом. І саме це, на думку суддів касаційної інстанції, мали дослідити суди попередніх інстанцій.

 

Акт про неможливість проведення перевірки: правові наслідки

У постанові від 04 вересня 2019 року у справі № 810/4090/14, ВС зробив висновок про те, що дії фахівців контролюючого органу, які мали наслідком оформлення акту про неможливість проведення перевірки не створюють будь-яких правових наслідків.

Згідно із фабулою справи № 810/4090/14, податковим органом проведено позапланову невиїзну перевірку, за результатами якої складено Акт «Про неможливість проведення перевірки» (далі – Акт), також в ході вжитих заходів встановлено завищення податкового кредиту. Зі свого боку, платник податків звернувся до суду з позовом про визнання протиправною дії органу щодо внесення коригувань до автоматизованої системи на підставі висновків, викладених у акті. Платник просив зобов’язати контролюючий орган відновити показники податкових зобов’язань та податкового кредиту з ПДВ, які були відкориговані на підставі висновків акту.

Вирішуючи цю справу у касаційній інстанції, колегія ВС підтримала позицію суду першої інстанції про те, що висновки викладені у вказаних довідках чи актах, є відображенням дій податкових інспекторів та не відповідають критерію юридичної значимості, не створюють для платника жодних правових наслідків у вигляді виникнення, зміни або припинення його прав та не породжують для нього будь-яких обов`язків, а відповідно, включення суб`єктом владних повноважень до бази даних інформації про таку перевірку також не створює жодних перешкод для діяльності платника податку.

Також ВС зауважив, що контролюючий орган має право в довідках чи актах зазначати дані про проведений аналіз наявної в контролюючого органу інформації та її документального підтвердження, а також у разі наявності зазначати й іншу інформацію, зокрема і щодо проведення аналізу господарської діяльності платником податків.

Отже, як ствердив ВС, дії контролюючого органу щодо внесення до інформаційної системи  змін на підставі податкової інформації без прийняття податкових повідомлень-рішень не породжують правових наслідків для платників податків та не порушують їхні права, оскільки розміщена в цій системі інформація є службовою та використовується податковими органами для обробки зібраної інформації в автоматичному режимі (використовується для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань) з метою здійснення податкового контролю.

 

Адміністративний арешт майна та адміністративний арешт коштів платника податків: в чому різниця?

Системний аналіз співвідношення поняття адміністративний арешт майна та адміністративний арешт коштів було здійснено ВС у справі №520/9858/18 від 27 серпня 2019 року.

Так, ВС вказує, що дані способи забезпечення не є похідними один від одного та можуть застосовуватися незалежно один від одного. Це означає, що у випадку коли судом було визнано необґрунтованим накладення адміністративного арешту на майно платника податків, контролюючий орган має право звернутися ще з заявою про накладення арешту на кошти платника податків за наявності підстав передбачених Податковим кодексом України.

Підстави для застосування як адміністративного арешту майна, так і арешту коштів на рахунках платника податків, визначено п. 94.2 ст. 94 ПКУ. Обидва види арешту, за загальним правилом, застосовуються з однакових підстав і розрізняються лише процедурою застосування: або за рішенням керівника податкового органу (щодо майна, відмінного від коштів), або за рішенням суду (арешт коштів).

Крім того, ВС звертає увагу, що терміни "арешт коштів на рахунках" та "зупинення видаткових операцій на рахунках" «відповідно до норм ПК мають однакове значення з точки зору їх застосування як примусового заходу».

 

 

ДПІ України вирішила, що якщо сума зобов’язання визначена в іноземній валюті, то такі витрати не є документально підтвердженими.

Верховний Суд в свою чергу зайняв іншу позицію у справі №802/4826/13-а.  Як вбачається з матеріалів справи, платник податків уклав договір з нерезидентом про надання гарантії за кредитами, отриманими від ЄБРР. Акти виконаних робіт по даному договору визначалися в євро, а на думку ДПІ акти виконаних робіт по нематеріальним послугам від нерезидентів, що складені на території України в валюті відмінній від грошової одиниці України, не дають підстав для визначення їх достовірної вартості (обсягу), а відтак вважаються не підтвердженими документально.

ВС звернув увагу на те, що законодавством передбачена можливість сторонами укладати договори в іноземній валюті. Частиною другою ст. 533 ЦКУ визначено, що якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Крім того, в податковій звітності зобов`язання були визначені позивачем у гривнях за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, а отже немає підстав вважати, що ці акти не є документами, які надають право для включення до складу валових витрат підприємства сум, сплачених нерезиденту виключно з тих підстав, що грошове зобов`язання в них визначено в євро.

 

ВС про застосування страхувальником понижуючого коефіцієнта, якщо застрахованій особі здійснюється донарахування сум єдиного внеску до розміру мінімальної заробітної плати

23 липня 2019 року ВС розглянув справу №826/24145/15. У цій справі ТОВ звернулось до суду з позовом до ДФС про визнання податкової консультації ДФС такою, що не відповідає законодавству.

Так, за обставинами справи, ТОВ звернулось до ДФС України із запитом про надання письмової консультації, а саме: просило роз'яснити чи застосовується страхувальником понижуючий коефіцієнт за умови виконання всіх вимог пункту 9-5 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» №2464, якщо хоча б по одній застрахованій особі здійснюється донарахування сум єдиного внеску до розміру мінімальної заробітної плати.

ДФС України листом надала відповідь на звернення товариства, в якій зазначила, що у такому випадку (за деякими винятками) коефіцієнт страхувальником не застосовується взагалі.

Вважаючи вказану податкову консультацію такою, що не відповідає положенням податкового законодавства, товариство звернулось до суду.

В аналізованому питанні ВС став на бік платника податку. Так, пунктами 9-5 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464 передбачено, що по 31 грудня 2015 року при нарахуванні доходу фізичним особам понижуючий коефіцієнт застосовується за умови одночасного виконання трьох умов. Додаткових умов для застосування коефіцієнту законодавством не передбачено.

Положення, передбачені вищезгаданими нормами, містять виключний перелік умов - обставин, за яких не дозволяється застосування понижуючого коефіцієнту, і проведення працівникам виплат заробітку, які є меншими, ніж розмір мінімальної заробітної плати, а також здійснення  донарахувань єдиного внеску до рівня мінімальної заробітної плати не відноситься до вищевказаних обставин.

Закон зобов`язує роботодавця при виплаті заробітної плати працівнику, розмір якої не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, сплатити нарахований єдиний внесок виходячи з розміру мінімальної заробітної плати за відповідний місяць.

Ураховуючи викладене, донараховані суми коштів (різниця між мінімальною та фактичною заробітної платою) не відносяться до заробітної плати, а тому не можуть бути враховані при застосуванні понижуючого коефіцієнта. Натомість, при обчисленні розміру єдиного внеску на суми вказаних донарахувань застосовується його звичайна ставка. Однак, проведення таких донарахувань у жодному разі не позбавляє платника права на застосування понижуючого коефіцієнту до фактично нарахованих сум заробітної плати.

Відтак, ВС дійшов висновку, що в спірних правовідносинах контролюючим органом фактично створено додаткову умову для застосування платником єдиного внеску понижуючого коефіцієнту, яка не передбачена положеннями пункту 9-5 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

З огляду на це, ВС дійшов висновку про невідповідність оскаржуваної податкової консультації вимогам чинного законодавства.

 

Списання безнадійного податкового боргу за форс-мажорних обставин

03 вересня 2019 року Верховний Суд розглянув справу № 805/1087/16-а. У цій справі ТОВ звернулось до суду з позовом, у якому просило визнати протиправною відмову ДПІ в списанні безнадійного податкового боргу зі сплати військового збору за серпень – грудень 2014 року. Свою позицію платник обґрунтовував тим, що такий борг виник внаслідок форс-мажорних обставин, а саме проведення антитерористичної операції в межах території діяльності товариства, що підтверджено сертифікатом Торгово-промислової палати.

Водночас податковий орган наполягав, що настання для позивача форс-мажорних обставин підтверджено сертифікатом Торгово-промислової палати України, але вказаний сертифікат підтверджує настання обставин непереборної сили відповідно до пунктів 100.4 (розстрочення грошових зобов'язань) та 100.5 (відстрочення грошових зобов'язань) Податкового кодексу України, а позивач просить списати безнадійний податковий борг у відповідності до положень статті 101 Податкового кодексу України.

У даній справі ВС погодився і контролюючим органом, визнавши, що для визнання податкового боргу безнадійним має бути встановлений (доведений) причинно-наслідковий зв`язок між податковим боргом та форс-мажорними обставинами, і самого лише сертифікату Торгово-промислової палати для цього не достатньо.

Так, згідно із Законом України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України. Проте, ВС вказав, що для визнання податкового боргу безнадійним має бути встановлений (доведений) причинно-наслідковий зв`язок між податковим боргом та форс-мажорними обставинами. Наявність форс-мажорних обставин є загальновідомим фактом, проте сама собою не доводить безнадійності податкового боргу, неможливості здійснити сплату самостійно визначених податкових зобов`язань платником податків.  

Чинним  законодавством не передбачено засвідчення суб`єктам господарської діяльності обставин непереборної сили (форс-мажорних) обставин окремо за кожною статтею Податкового кодексу України, проте визначальним у спірних правовідносинах є не факт засвідчення таких обставин, оскільки вони є загальновідомими, а їх вплив на неможливість платника податку належним чином виконувати свої зобов`язання, що має бути оцінено суб`єктом владних повноважень (відповідачем у справ) у кожному конкретному випадку при зверненні суб`єктів господарювання з відповідною заявою.

В результаті ВС дійшов висновку, що встановлення причинно-наслідкового зв`язку між обставинами непереборної сили з виникненням податкового боргу, тобто визнання його безнадійним, є компетенцією суб`єкта владних повноважень (відповідача у справі) за результатами розгляду заяви Товариства. Ці обставини судами попередніх інстанцій не встановлювались, проте, на думку ВС, вони впливають на право платника податку бути звільненим від виконання свого обов`язку (погашення податкового боргу) шляхом списання безнадійного податкового боргу.

 

Попередня стаття Наступна стаття
comments powered by HyperComments

Останні новини: