Переривання позовної давності: дії, які свідчать про визнання особою свого боргу або іншого обов’язку

Верховний Суд висловив свою правову позицію у справі від 30 січня 2019 року № 905/2324/17 щодо переривання позовної давності[1] у зв’язку вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Щодо наявності обставин які свідчить про визнання особою свого боргу

Верховний Суд зауважив, що при дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, які свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку, господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії. Це зумовлено тим, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах позовної давності, а не після її спливу.

Так, досліджуючи обставини справи, судами встановлено, що відповідачем було вчинено дії, які свідчать про переривання позовної давності, зокрема, підписано та скріплено печаткою акти звіряння взаємних розрахунків. Враховуючи, що відповідні дії вчинялися у період, коли позовна давність не сплинула, тобто перебіг позовної давності переривався та почав свій перебіг заново.

Разом з тим, Верховний Суд у своєму рішенні навів приклад дій, які з урахуванням конкретних обставин справи, можуть свідчити про визнання боргу або іншого обов'язку.

До таких дій можна віднести:

- визнання пред'явленої претензії;

- зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору;

- письмове прохання відстрочити сплату боргу;

- підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір;

- письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу;

- часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 26.10.2018 у справі №  922/4099/17.

Щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат

Верховний Суд зазначив, що визнання боржником основного боргу за актами звіряння взаємних розрахунків не означає одночасне визнання вимог позивача щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат, а тому, не може вважатися переривання перебігу позовної давності за зазначеними вимогами. Разом з тим, Верховний Суд погодився з висновками попередніх інстанцій щодо наявності у позивача права на стягнення інфляційних втрат та 3% річних за три роки, які передували моменту звернення до суду з позовом.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, підписання та скріплення печаткою актів звіряння взаємних розрахунків може вважатися дією, яка свідчить про визнання боржником свого боргу та є підставою переривання перебігу позовної давності.

Перелік дій, які можуть свідчити про визнання боргу або іншого обов’язку  не встановлений на законодавчому рівні, що означає право суду самостійно визначати такі дії, з урахуванням контрактних обставин справи.

З повним текстом постанови Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 905/2324/17 можна ознайомитись за посиланням: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/79657620